Захист суспільної моралі по-українськи

"Аморальність - це мораль тих, хто проводить час краще за нас"

Не пам'ятаю чиї слова

Уявіть собі:

Дитина забігає на кухню до мами, яка варить борщ. І з гордістю їй демонструє щойно намальовану картинку.

- Мамо! Мамо! Подивись, яку я тьотю намалював! - каже хлопчик, очікуючи похвали!

- По-стривай, синку! Я покажу це Костицькому Василю Васильовичу. Хай він скаже, чи це не аморально, бо в тої тьоті, що ти намалював гарні ноги та великі груди.

Приблизно такі (звісно ж, дещо гіперболізовані) сцени виникають в моїй уяві, коли я чую про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі (далі - НЕК, як вже прийнято її називати).

На щастя когорта українських митців з неоднозначною репутацією вже встигла утворити опозицію щодо НЕК . Проте, не варто робити ваші висновки з приводу НЕК, крізь призму ставлення до митців-опозиціонерів.  "На вкус і цвєт таваріщя нєт!", як то кажуть.

Проте, маю деякі роздуми щодо вищезгаданої комісії. Просто смішно, коли розумієш, що в країні, яка "прагне до Еуропи", люди платять податки, аби утримувати комісію, яка згодом скаже їм, яке кіно дивитися, яку читати книжку і, взагалі, як себе поводити.

При цьому, варто задатися питанням: Що вона може запропонувати, як альтернативу забороненому продукту?

....................тиша......................А з цим у нас проблеми. Бо, окрім безлічі дешевих російсько-українських серіалів, слинявих кіношок Оксани Байрак та молодіжних блокбастерів а ля "Штолня" більше нічого немає (не враховуючи класику).  Але ж час іде і класикою не обійдешся. Та якщо бути відвертим, то я радше вищезгаданий продукт назву порнографією (не плутати з еротикою, цього там немає).

Активісти НЕК говорять про те, що споживаючи аморальне мистецтво, ми забуваємо про одвічні українські цінності. Виникає запитання, чому ж митці-НЕКівці не змогли привити любов до цих цінностей своєю моральною і правильною творчістю?

Варто подивитися правді у вічі: оголошуючи війну  фашизму/неонацизму/ксенофобії, НЕК наразі нагадує мені організацію Сталінсько-Гітлерівського формату. Просто, пригадайте походження терміну "дегенеративне мистецтво". Або Радянський союз з його монопольним соціалістичним-реалізмом. Невже варто чекати й демократичного реалізму?

Потрібно формувати свідому і розумну націю, якій не потрібно буде затуляти очі перед голою тьотьою чи сценою насильства. Не-дебіл сам вирішить, що йому споживати, а що ні. І що можна читати\дивитися\слухати  його дітям, аби вони виросли не-дебілами. І я не думаю, що ті пацанчики, які носять спорт-костюми та мріють стати "варамі в законє"/"мєнтамі"/"діпутатамі" перечиталися сучасних письменників, або дуже обізнані у візуальному мистецтві чи живописі. Вони споживають те, що НЕК допускає на екрани ТБ.

Сподіваюсь, що творчі та адекватні люди усвідомлюють, що постала потреба у творенні мистецтва спротиву та винесення його на вулиці.

А ви, шановні депутати зі своїми залізними аргументами, краще розробляйте закони "Про захист України від вас" чи "Про контроль вашої моралі"...

Висновок. Система каже: "Тупій! Але будь моральним".

Вирішувати вам.

Далі буде...

Олександр БУЛІЧ

9 коментарів

Олександр Буліч
і це не лише цього питання стосується... в цьому вона вся - політика нашої держави(((
Емма Антонюк
Екселент!
Абсолютно з тобою згодна!
Держава НЕ є інструментом для забезпечення істини та всіляких чеснот, держава є інструментом для забезпечення миру та справедливості. (Суддя Федерального конституційного суду Е. В.Бекенферде)

Святослав Вишинський
Відносно. Коли держава замінила церкву і взагалі духовний авторитет у добу модерну та секуляризації, так само, як це зробила філософія стосовно теології — вся вага формування етичних орієнтирів життя лягла на світські інститути. Вони не можуть функціонувати окремо, оскільки без морально-етичних імперативів неможливе саме колективне співжиття людей у формі соціуму. Логічно, що, зокрема, у формі законодавства та формулювання в державних документах загальних положень («мораль», «свобода», «права людини», «честь», «гідність» і т.д.) держава цю функцію і виконує, при чому як найвищий авторитет. Добре це чи погано — інша сторона справи, однак такий стан речей у секуляризованому суспільстві неуникний, як і теза Беніто Муссоліні про «етичну державу».
Емма Антонюк
практичне значення діяльності НЕК ще не зрозумле. Що має на увазі НЕК, коли каже у своїх офіційних виступах:«питання свободи літературної, художньої творчості і журналістської діяльності в пвної частини наших співвітчизників звелися до претензій на загальнодоступне розповсюдження лже-цінностей».

Що для НЕК є лжецінностями? До яких «вічних» цінностей вони апелюють і чому українці мають сприймати їхній готовий "інтелектуальний" продукт. Як на мене, ми абсолютно не потребуємо такої фільтрації.
Святослав Вишинський
Тут і захована проблема: цінності світської держави базуються на чистому «ніщо», конвенції без есенціального наповнення, на відміну від цінностей релігійних, котрі світської державою бути анульовані або винесені на маргінес. Подивіться ідеї соціальних філософів модерну — Джона Локка, Томаса Гоббса, Жана-Жака Руссо — за цією поліфонією теорій про суспільство криється тільки порожнеча на місці, де колись стояв храм як центруючий норматив. Те, що ставите цінності держави під сумів — логічний наслідок того, що свого часу були поставлені під сумнів цінності релігії. Однак з державою у власній свідомості «розправитись» значно легше.
Емма Антонюк
Дякую за пораду) Я-то перечитаю. Та чомусь стовідсотково впевнена, що наші браві «захисники» моралі Гоббса і Руссо не читали. Принаймні складається таке враження)

Святослав Вишинський
Немає значення, чи вони читали філософів або теоретиків права і держави. Для того, щоб мислити в певній сітці координат, достатньо просто в ній перебувати, як у парадигмі. Свідоме осмислення парадигми навпаки зазвичай веде до протилежного.
Емма Антонюк
Має значення, бо саме ці люди вказуватимуть мені, що дивитися можна, а що ні! Які картини вважаються мистецтвом, а які «лже-ціннісні». Що слухати можна, а що «аморально».
Як бачите, моє «свідоме осмислення» зводиться до банального незадоволння появою цієї комісії.
А пам’ятаєте протест Володарського, стосовно НЕКу. Бляха, вони розцінили, як хуліганство))) )))))
Святослав Вишинський
Протест біля Верховної Ради є прикладом дурної богемності, оскільки окрім вульгарної провокації більше нічим суспільство не вразив, а головне — був через це неефективним. Питання до комісії — це одне, однак зворотня аргументація повинна бути високого рівня, якщо йдеться не про показовий маніфест, а про реальну боротьбу за свободу.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте